Крокодил, який гірко плакав. Юрій Ярмиш

Хто це хлюпочеться у воді, аж луна ген за море весело котиться? Звідки це долинає:

– Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!

То малі слоненята Біф і Діф купаються у найпрохолоднішому чистому озері. Бо в їхній країні – Африці – почалася найбільша африканська спека.

Плескалися Біф і Діф, обливали один одного водою зі своїх хоботів і не знали, що хтось за ними стежить.

А був то крокодил Алігатор, що на їхній дзвінкий сміх аж з-за моря-океану приплив.

Дивився він на веселих слоненят, потім до озера підповз і каже:
– Ой, яке озеро гарне. І воно все ваше! А в мене, найкращого заморського Алігатора, нема такого…

І з очей його на пісок покотилися сльози – великі, наче квасолини.

– Не плачте, дядьку Алігаторе! – сказали Біф і Діф. – Ідіть до озера, купайтесь собі на здоров’я! Місця всім вистачить.

А самі погнали наввипередки до лісочка поласувати зеленим листячком. Наїлися досхочу й знову до озера повернулися.

А звідти – ой лишенько! – страшна паща визирає.

Лютує зелений крокодил:

– Геть звідси! Тепер це не ваше, а моє озеро!

– Чи вам не сором, дядьку найкращий заморський Алігаторе? – аж плачуть Біф і Діф.

– От і не сором. Бо в мене найгостріші зуби!

Зазирнули слонята у пащу. Справді – отакенні злі зуби стирчать!..

Позадкували вони від заморського страховиська.

А крокодил плескався в озері, фуркав і реготав їм навздогін:

– Було озеро ваше, тепер моє!

І попленталися Біф і Діф у далекі лісові нетрі. Туди, де ліани міцно оплели дерева, куди навіть сонечко не зазирає крізь лапате пальмове віття.

І залишилися там жити.

Та от знову настала страшенна спека. Така, якої навіть у Африці ні люди, ані звірі досі не знали.

Не витримали Біф і Діф. Покинули лісові нетрі і до свого найпрохолоднішого чистого озера подалися, Алігатор побачив їх ще здалеку.

Вишкірив гострі зуби, регоче, аж захлинається:

– Було озеро ваше, га-га, тепер моє!

І на самісіньке піщане найпрохолодніше дно пірнув. Лежить, ніжиться.

А коли випірнув, від здивування ледь не захлинувся.

На березі озера стояли не колишні слоненята, а могутні великі слони Біф і Діф.

То здалеку крокодилові вони здалися малими.

– Ану забирайся з озера! – сказав Біф.
– І негайно! – додав Діф.
– Ні, ні,- затявся Алігатор,- це моє озеро, не ваше.
– Що?! – скрикнув Біф.- Як-то «моє»? А наше – ні?

І прогнали слони того Алігатора в його далеку заморську країну.

Поповз він, плаче гірко.

Сльози на жовтий пісок котяться.

Та ні Біф, ні Діф не йняли віри крокодилячим сльозам…

Зайшли вони в своє рідне найпрохолодніше і найчистіше озеро:

– Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!

Біф набрав у хобот води, линув на Діфа. Діф почекав, доки відвернеться Біф.

А далі – ну поливати один одного! Од того хлюпання аж луна над озером розляглася.

А руді мавпи заверещали:

– І ми хочемо!

А смугасті зебри заіржали:

– І нам жарко!

Навіть сонечко й те зітхнуло:

– І мені самому вже спека дошкуляє!

Стали тут звірята всі разом у озері купатися, обливатися.

А тоді Біф і Діф набрали повні хоботи прозорої води та й почали сонечко поливати. Від того барвисті водограї піднялися над світом. І вся Африка – і кучеряві негренята, і пташки, й звірята – разом під прохолодним дощиком пішли у веселий танок.

Поділіться з друзями:

  • Час читання:1 хв. читання