Каяття. Василь Сухомлинський

Костя й Павло — брати. У неділю мати дала їм хлібину й сказала:


— Сходіть, хлопці, на пасіку до діда Юхима. Понесіть йому хліба й чисту сорочку.

Узяли вони хліб і чисту сорочку й рушили. Пасіку вивозили на літо до лісу, там і жив дід Юхим до самої осені.

Дідусь дуже зрадів, що хлопці прийшли. Він розповів їм про свою роботу, показав, як працюють бджоли.

А потім сів на пеньку та й каже:

— Наливайте, хлопці, в тарілку меду та й їжте.

Хлопці швиденько налили меду повну тарілку.

Розрізали хлібину, яку щойно дідові принесли, та й ну уминати.

Вони сиділи за столиком, мовчки вмочали у мед великі шматки хліба і їли. А дід сидів на пеньку й мовчав. 

На пасіці стало тихо, тільки чути було, як дзижчать бджоли.

Хлопці виїли мед. Від хлібини залишився маленький окраєць. А дід Юхим питає:

— Може, ще їстимете? — Ні, спасибі,— кажуть хлопці й збираються йти.

Дід усе на пеньку сидить, мовчить, інколи усміхнеться — немовби до власної думки.

Костя й Павло глянули на окраєць, що від хлібини лишився. Та й посхиляли голови, зніяковіли. Тихо сказали дідусеві «До побачення!» й рушили додому.

Як вийшли з лісу, посідали на стежці. І довго мовчали. Вони дивились на ліс, де з ранньої весни до пізньої осені живе дід Юхим.

Потім хлопці тяжко зітхнули, встали й пішли додому.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: