Кам’яне серце. Василь Сухомлинський

В однієї жінки народився син. Душу вклала вона в свою дитину. Боялась, як би пилинка на нього не сіла, як би вітерець не подув.


Дуже хвилювалась мати, щоб син її не брав близько до серця горе, страждання, біль людей.

Наблизилась смертна година дідуся — мати взяла й відвезла сина до сестри у сусіднє село. Забрала, коли дідуся вже поховали. Питає син:

— Де ж дідусь?

— Поїхав у гості,— відповідає мати.

Побачив хлопчик одного разу, як сусідська дівчинка пальця порізала. Мати зразу ж схопила сина за руку, відвела додому.

Зимою син приніс дятла з пораненим крилом, запитує, як допомогти пташці. Мати відібрала її кудись занесла й сказала: — Птаху вилікували, вона жива-здорова, полетіла.

Хлопчик ріс, а мати затуляла його від життя. Не знав він, що таке горе, страждання, біль, образа, смуток. Виріс хлопчик, став юнаком.

Якось захворіла мати, злягла. Послала сина в аптеку по ліки. Пішов син, дає записку, що мати написала.

— Ліки будуть готові за п’ять хвилин,— каже аптекар.

— Поки ви готуватимете,— відповідає син,— я з хлопцями у футбол пограю.

«Це людина з кам’яним серцем»,— подумав про юнака аптекар.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: