Камінь. Василь Сухомлинський

У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду.


Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.

Одного разу сюди прийшов хлопчик, який любив пустувати. Він подумав:

«А що воно буде, коли я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне дуже».

Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся і побіг, забувши про свої пустощі.

Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.

Вода перестала прибувати. Криниця засохла.

Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.

На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг. Замовкла соловейкова пісня.

Сумно стало в лузі.

Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. 

Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила подорожнього студена криниця.

Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.

«Де ж воно все поділося?» — задумався дідусь.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: