Чому кріт чорний. Марія Войтяшонок

Казка білоруської авторки Марії Войтяшонок розкаже, чому кріт чорний. Переклад з білоруської Данила Кононенка.


Чому кріт чорний. Казка
Чому кріт чорний. Марія Войтяшонок. Казка

«Де б краще збудувати собі дім? — думав-міркував Білий Кріт. — Живуть же у воді, і під водою, і в полі, і в лісі, і на дереві… Але де ж краще?»

Дядько Слимак, наприклад, любить гуляти на вулиці, коли піде дощ. Він збудував собі будиночок-парасольку, його зручно взяти з собою в будь-яку дорогу.

Ні, під час дощу, коли в домі сутінки, краще б погратися в піжмурки.

А Стриж живе навіть… на небі, — пригадував Білий Кріт. — Захотілося тобі відпочити, дістав з антресолей, ніби пухову ковдру, хмаринку, вкривсь і спи собі… Щоправда, високо трохи…»

А хто ж це в старому лісі ходить по ночах зі свічкою? Так, це Сова. Вона шукає порожнє гніздо якої-небудь великої-великої птахи. Сова любить жити в старому чужому домі. Білий Кріт знав: неподалік, в найглухішому лісовому закутку, є добре ще гніздо Чорного Бусла. Але господар ще не швидко його покине, років може так через десять, не менше. Довго доведеться Сові марно блукати по лісі… А насправді, чого так заздрити? В будиночку на дереві в піжмурки не пограєшся, бо можна на землю звалитись. Ні, Білому Кроту таке житло не підходить.

Він мимоволі задивився, як спритно й добротно зліпили собі під дахом будиночок Ластівки. Одначе там дуже тісно. Білий Кріт пригадав: хтось в городі йому казав, що ластівки люблять жити, яким би великим будиночок не був, на самому краєчку, майже на порозі. Виходить, велике гніздо їм просто не потрібне?

— Якщо тобі так хочеться гратися в піжмурки, то треба селитися в темному місці, — порадив розгубленому Білому Кротові дядько Слимак.

— День-ніч, день-ніч, день-ніч, — погойдувались довкруж голубі дзвіночки.

— Ой, як вони мені надокучили, аж в очах від цих коливань — то темно, то світло, то темно, то світло, ніяк досхочу не нагуляєшся, — невдоволено пробурчав Білий Кріт і вирішив: збудую собі дім в темряві, під землею.

Будуватися йому допомагали брати: Кріт Жовтий і Кріт Рожевий. Коли все було готове, вони й жити стали разом.

Темні коридори розбігалися всебіч, вгору-вниз, вгору-вниз. В кімнатах теж було темно, щоправда де-не-де тьмаво блимали ліхтарі. Нарешті, можна довго гратися і в піжмурки, і в схованку!

— Раз! Два! Три! Чотири! П’ять! Я вже йду шукать! — лунало звідусіль по дому.

Але коридори були такі довгі, їх було так багато, що ніхто нікого не міг ані знайти, ані спіймати. Сходилися брати Кроти тільки на вечерю, та й то не завжди.

«Треба щось придумати, — занудьгував, награвшися в піж¬мурки та схованку, Білий Кріт. — А-а-а, знаю: просто всім набрид салат з кульбаби! Варто приготувати смачний обід, як брати облишать гру і заквапляться до столу. Та спершу треба вимурувати добру піч!»

Аби обід завжди був смачним, запросив до роботи Бджолу, адже в її хаті завжди так солодко пахне!

Бджола працювала старанно, весь день вона ліпила піч з найпахучішого воску. Але як тільки її затопили, віск розтанув.

Погукав Білий Кріт до себе Мурашок. Вони притягли найважчі деревини, вимурували з них велику піч. Тільки та піч згоріла разом з дровами. Дядько Слимак порадив покликати ластівку, мовляв, ластівка вміє ліпити піч з глини, а коли їй на допомогу прилетять Голуби, то піч не спалить навіть зла Блискавка, чистісінька правда, що Вогонь не відважується зачепити житло Голубів, так і сказав.

Нарешті Білий Кріт натопив піч. Жару-жару було! Варив, смажив, пік! Чорний дим клубами розходився по всіх коридорах, по всіх кімнатах. Шубка Білого Крота почорніла, Жовтий брат і Рожевий теж зробилися Чорними.

— Відчини димар! Відчини димар! — заволав дядько Слимак, довідавшись про біду в домі сусіда. До речі, його будиночок був схожий швидше не на парасольку, а на круглячок завжди відчиненої труби.
— Де той димар?! — заметушився Білий Кріт по коридорах. — Хто бачив у нашому домі димар? — питався у братів.

Всюди обшукали, обдивилися: під ліжком, під подушками, у скринях, але димаря ніде не було.
— Мабуть, димар десь на вулиці, — подумав Білий Кріт.
То тут, на лузі, то там, на городі, виростали свіжі горбики землі. Це вилазив чорний-чорний Кріт, шукав димар.

Так і не знайшов до цього часу.

І ніхто йому не вірить, що Кріт був білий.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: