Жили собі на світі двоє діток, хлопчик Петрик і дівчинка Наталочка. Ходили діти в одну школу, навчалися в одному класі. Дівчинка була вихованою і добре навчалась, а хлопчик завжди пустував і не любив книжки.
Одного разу пішли діти в ліс по гриби. Сталося так, що вони заблудились у лісі в різних місцях. Діти гукали своїх батьків, але все було марно, ніхто з батьків не відгукувався.
Тут Петрик і Наталочка почули голос одне одного і зустрілися. Вони міркували, як їм вибратися з лісу. Але в лісі були такі закони, що вибратися міг тільки той, хто знав слова ввічливості.
Діти блукали по лісі і побачили хатку, а в тій хатці жила бабуся Ввічливість. Діти просили бабусю показати їм дорогу до виходу з лісу. Але бабуся сказала, що з лісу може вийти тільки той, хто знає слова ввічливості.
Наталочка дуже зраділа, бо вона знала таких слів дуже багато, а Петрик дуже засмутився, бо він таких слів ніколи не вживав. Дівчинка була розумною і мала добре серце, вона ніколи не кидала нікого в біді. Наталочка навчила Петрика слів чарівних, і діти разом попросили бабусю:
— Вельмишановна бабусенько, ми вас дуже просимо, будь ласка, покажіть нам дорогу до виходу з лісу.
Бабуся Ввічливість показала дітям дорогу, ще й гостинців дала, грибів та ягід. Діти повернулися додому, де їх чекали батьки.
Після походу в ліс Петрик став добре навчатися і завжди говорив: «вибачайте», «будь ласка», «дуже прошу», «дякую». Батьки хлопчика дуже раділи такій зміні. Вони не розуміли, що сталося в лісі, а Наталочка мовчала і тільки посміхалася.
Бабуся Ввічливість живе й досі в лісі і помагає всім, хто потребує допомоги, але тільки за однієї умови. Якої саме, думаю ви вже здогадалися.