Ангел. Ганс Крістіан Андерсен

Кожен раз, як помирає добре, гарне дитя, з неба спускається божий ангел, бере дитя на руки і облітає з ним на своїх великих крилах всі його улюблені місця. По дорозі ангел з дитиною набирають цілий букет різних квітів і беруть їх з собою на небо, де вони розквітають ще пишніше, ніж на землі. Бог притискає всі квіти до свого серця, а одну квітку, яка здається йому милішою за всіх, цілує; квітка отримує тоді голос і може приєднатися до хору блаженних духів.


Все це розповідав божий ангел померлій дитині, несучи її в своїх обіймах на небо; дитя слухало ангела, як крізь сон. Вони пролітали над тими місцями, де так часто грало дитя за життя, пролітали над зеленими садами, де росло безліч чудових квітів.

– Які ж взяти нам з собою на небо? – запитав ангел.

В саду стояв прекрасний, стрункий трояндовий кущ, але чиясь зла рука надломила його, так що гілки, всипані великими напіврозцвілими бутонами, майже зовсім зів’яли і сумно повисли.

– Бідний кущ! – сказало дитя. – Візьмемо його, щоб він знову розцвів там, у Боженьки.

Ангел взяв кущ і так міцно поцілував дитя, що воно злегка відкрило очі. Потім вони нарвали ще багато пишних квітів, але, крім них, взяли і скромний золотоцвіт і простенькі братчики.

– Ну ось, тепер і досить! – сказала дитина, але ангел похитав головою і вони полетіли далі.

Ніч була тиха, світла; все місто спало; вони пролітали над однією з найвужчих вулиць. На бруківці валялася солома, зола і всякий непотріб; черепки, уламки алебастру, ганчірки, старі денця від капелюхів, словом, все, що вже відслужило свій вік або втратило всякий вид; напередодні якраз був день переїзду.

І ангел вказав на місце, де валявся серед цього мотлоху розбитий квітковий горщик, з якого випав комок землі, весь обплетений корінням великої польової квітки; квітка зів’яла і була негарною, її і викинули.

– Візьмемо її з собою! – сказав ангел. – Я розповім тобі про цю квітку, поки ми летимо!

І ангел став розповідати.

– У цій вузькій вулиці, в низькому підвалі, жив бідний хворий хлопчик. З ранніх років він постійно лежав в ліжку; коли ж відчував себе особливо добре, то проходив на милицях по своїй комірчині рази два взад і вперед, ось і все. Іноді влітку сонечко заглядало на півгодини в підвал; тоді хлопчик сідав на сонечку і, тримаючи руки проти світла, милувався, як просвічує в його тонких пальцях червона кров; таке сидіння на сонечку замінювало йому прогулянку. Про багаті весняні убори лісів він знав тільки тому, що син сусіда приносив йому весною першу букову гілочку, що розпустилася; бідолаха тримав її над головою і переносився думкою під зелені буки, де сяяло сонечко і виспівували пташки. Раз син сусіда приніс хлопчикові і польових квітів, між ними була одна з коренем; хлопчик посадив її в квітковий горщик і поставив на вікно біля свого ліжечка. Видно, легка рука посадила квітку: вона почала рости, пускати нові відростки, щороку цвіла і була для хлопчика цілим садом, його маленьким земним скарбом. Хлопчик поливав її, доглядав за нею і дбав про те, щоб її не оминув жоден промінь, який тільки пробирався в комірчину. Дитина жила і дихала своїм улюбленцем, адже квітка цвіла, пахнула і гарнішала для нього одного. До квітки повернувся хлопчик навіть в ту останню хвилину, коли його покликав до себе Господь Бог… Ось уже цілий рік, як хлопчик у Бога; цілий рік стояла квітка, всіма забута, на вікні, зів’яла, засохла і була викинута на вулицю разом з іншим непотребом. Цю бідну, зів’ялу квіточку ми і взяли з собою: вона принесла значно більше радості, ніж найпишніша квітка в саду королеви.

– Звідки ти знаєш все це? – запитало дитя.

– Знаю – відповідав ангел. – Адже я сам був тим бідним хлопчиком-калічкою, що ходив на милицях! Я впізнав свою квітку!

І дитя широко-широко відкрило очі, вдивляючись в чарівне, радісне обличчя ангела. В ту ж саму хвилину вони опинилися на небі у Бога, де панують вічні радість і блаженство. Бог притиснув до свого серця померле дитя – і у нього виросли крила, як у інших ангелів, і він полетів рука об руку з ними. Бог притиснув до серця і всі квіти, поцілував ж тільки бідну, зів’ялу польову квітку, і та приєднала свій голос до хору ангелів, які оточували Бога; одні літали біля нього, інші подалі, треті ще далі, і так до нескінченності, але всі були  блаженні. Всі вони співали – і малі, і великі, і добра, тільки-що померла дитина, і бідна польова квіточка, викинута на бруківку разом зі сміттям і мотлохом.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: